Ближайшие мероприятия
Экскурсии по Киеву
Детские экскурсии
Тренинги
Поездки
Лекции
Сертификаты
Квесты
Бесплатные мероприятия
Мы в социальных сетях
Статьи
Архитектура Киева
Дома и сооружения Киева
Дома с именами
Доходные дома
Исчезнувшая архитектура
Улицы и площади
Достопримечательности Киева
Киевские горы и овраги
Жизнь в Киеве
Забавные рассказы
Знаменитые киевляне
История Киева
Последние статьи
Как из Питера в Одессу сутки летели или Великий перелет Игоря Сикорского
На четырех лысых горах бывает неспокойно
Любимая Замковая гора
Главная страница > Спільне народження та спільна загибель двох київських храмів
Исчезнувшая архитектура

Спільне народження та спільна загибель двох київських храмів

У другiй половинi XIX сторiччя вiдбувався стрiмкий розвиток колишнiх околиць Києва. Природною вiссю цього розвитку стала рiчка Либiдь, вздовж якої було прокладено залiзничнi колiї. Понад Либiддю у пiвденному та захiдному напрямках зводилися квартали так званої “Нової будови” та Шулявщини. У нових районах оселилися менш заможнi мешканцi мiста – ремiсники, фабричнi робiтники, студентська молодь.

Ставало дедалi яснiшим, що задовольнити релiгiйнi потреби православного населення величезних новобудов неможливо без утворення нових парафiй, зведення нових церков. Адже протягом тривалого часу мешканцi згаданих околиць могли вiдвiдувати лише два найближчих храми. Перший з них, в iм`я св. Iоанна Златоуста, мiстився на теперiшнiй площi Перемоги. Цегляна споруда мала обличкування з листового чавуну, через що кияни називали її “Залiзною церквою”. Iнший храм, в iм`я св. Трiйцi, знаходився на розi теперiшнiх Жилянської та Червоноармiйської (нинi тут стоїть сучасний багатоповерховий будинок). Уявiть собi величезну вiдстань мiж цими двома невеликими церквами, i ви зрозумієте, як важко було доброчесним парафiянам щодня дiставатися до них вiд своїх осель. Але держава на той час будувала новi Божi храми вкрай повiльно. Надто вже багато коштiв поглинули вiйськовi дiї, що їх вела Росiйська iмперiя в Криму, на Кавказi, на Балканах.

 

На щастя, серед киян знайшлися добрi й заможнi люди, якi своєчасно простягли землякам руку допомоги. Тогочасний міський голова Г. Ейсман пожертвував садибу якраз посерединi вiдстанi мiж Златоустiвською та Троїцькою церквами, на колишнiй Жандармськiй вулицi (тепер вул. Саксаганського). У лютому 1883 року Київська духовна консисторiя дозволила будувати на цiй садибi церкву на iм’я Благовiщення Пресвятої Богородицi. Першi значнi кошти на зведення майбутнього храму залишив у своєму заповiтi благодiйник Смєлов. Того ж 1883 року консисторiя дала свiй дозвiл на влаштування ще однієї церкви поблизу рiчки Либiдь – на Шулявцi, на iм’я Св. Марії Магдалини.

Минуло два роки. Будування церков не починалося у очiкуваннi нових пожертвувань. I вони надiйшли. Вирiшальну роль у зведеннi обох церков понад Либiддю вiдiграв наступник Ейсмана на посадi київського мiського голови – заможний купець грецького походження Iван Толлi. Як “батько мiста”, Iван Андрiйович був добре обiзнаний на потребах його мешканцiв.

4 червня 1885 року Толлi звернувся iз заявою до Платона, митрополита Київського та Галицького. В заявi, зокрема, говорилося:

“Прихожане Златоустовской церкви, по малой вместимости своей приходской церкви, и жители предместья г. Киева Шулявки, по отдаленности от своей приходской церкви, испросили разрешения Вашего Высокопреосвященства построить новые каменные храмы: Златоустовские прихожане по Жандармской улице Лыбедского участка в честь Благовещения Пресвятой Богородицы, а жители Шулявки в своей местности. Сердечно сочувствуя благому намерению добрых горожан и имея в виду крайний недостаток денежных средств для построения обеих церквей, могущий задержать окончание их на долгое время, я желаю прийти на помощь православному населению названных двух приходов и поддержать в них христианское усердие в церковном благолепии. В сих видах я решился представить Вашему Архипастырскому мудрому вниманию следующие мои желания и предположения:

1) На построение Благовещенской церкви с двумя приделами в честь Св. Иоанна Предтечи Крестителя Господня и Святителя Николая Чудотворца, а также на устройство при этом храме церковно-приходского училища, долженствующего состоять в ведении духовенства, я жертвую из собственных моих средств 75000 руб., именно: на построение церкви, числом от 500 до 600 душ, – что совершенно достаточно для нужд той местности, – 50000 руб., на утварь церковную и ограду 10000 руб., на возведение дома для училища 15000 руб. <…>


2) Сумму, завещанную покойным г. Смеловым в количестве 18000 р., предназначенную Вашим Высокопреосвященством, по просьбе прихожан, на построение Благовещенской церкви, перечислить для построения церкви на Шулявке во имя Св. Равноапостольной Марии Магдалины – ангела Государыни Императрицы, с устройством придела во имя Св. Иоакима и Анны. Означенной выше суммы, при имеющихся уже в натуре готовых материалах, будет достаточно для осуществления проекта постройки, если таковая возведена будет сообразно действительной потребности, именно числом от 250 до 350 душ. На самое же перечисление этой суммы для постройки Шулявской церкви, если Ваше Высокопреосвященство на то соблаговолите, попечительство Благовещенской церкви изъявляет свое согласие”.


Митрополит написав на заявi мiського голови: “Совершенно согласен и предлагаю Консистории немедленно сделать по предмету настоящего прошения надлежащее распоряжение”. З того часу доброчесна праця швидко просувалася уперед. Коли у мешканцiв Шулявки все ж виникли матерiальнi проблеми, на допомогу прийшов ще один благодiйник, уславлений київський фiлантроп, цукрозаводчик Микола Терещенко. У порiвняно невеликий строк – протягом наступних двох рокiв – обидвi парафії отримали новi благоліпні храми. Навеснi 1887 року було освячено церкву св. Марії Магдалини, восени того ж року – церкву Благовiщення. На жаль, головний жертвувач Iван Толлi не дожив кiлькох мiсяцiв до цієї щасливої події. Згодом у Благовiщенському храмi влаштували усипальницю, куди був перенесений його прах.


Новозбудованi храми вiдзначалися чудовою архiтектурою. Фасади Благовіщенської церкви отримали риси вiзантiйського стилю. Могутнiй центральний купол був оточений чотирма невеликими баштами, iз заходу над притвором височила струнка дзвiничка. Будував цей храм видатний київський зодчий, архiтектор Київської єпархії Володимир Ніколаєв. Не менш вишуканим був вигляд церкви св. Марії Магдалини, яка зводилася у так званому “росiйсько-вiзантiйському” стилi. Об’ємно-просторове рiшення храму – головний купол iз приземкуватим завершенням, чотири нарiжнi башточки – тотожне до Благовіщенської церкви, але дзвiниця храму на Шулявцi акцентувалася високим шатром. Будiвництвом церкви св. Марії Магдалини керував досвiдчений вiйськовий iнженер, полковник Вадим Катеринич. Щоб зарадити святiй справi, вiн вiдмовився вiд платнi за свiй труд.

Церкви-ровесницi не входили до числа найбiльш знаних храмiв колиски вiтчизняного православ’я – стародавнього Києва. Сюди не прагнули дiстатися прочани з далеких країв, тут не було широковiдомих святинь. Але чимало киян, якi мешкали поблизу Либедi, радiли з того, що їхнi парафії прикрашено красивими церквами. Цi споруди здалека видiлялися у мiсцевiй забудовi.

Та згодом настали часи, нещасливi для релігії. Протягом 1930-х рокiв вiдбувалося варварське нищення київських храмiв. У очi бiльшовикiв-атеїстів упали й двi церкви понад Либiддю, поєднані спiльною долею їхнього зведення. Спiльною виявилася i загибель цих святинь. На той час вважалося iдеологiчним вишуком будування шкiл на мiсцi знесених церков – так би мовити, зведення “джерел освiти” замiсть “розсадникiв мракобiсся”. Саме така доля чекала на храми св. Марії Магдалини та Благовiщення. Протягом квiтня–серпня 1935 року обидвi церкви було розiбрано на цеглу, а паралельно поряд з ними здiймалися шкiльнi стiни. Першого вересня того ж року дiти вже йшли до класiв.

Вiд Благовiщенського храму, що стояв на мiсцi спортмайданчика середньої школи № 21 по вул. Саксаганського, 64, лишилася тiльки невелика споруда колишньої парафіяльної школи, де нинi розмiщено контору. Вiд церкви св. Марії Магдалини (вона знаходилася на мiсцi невеличкого скверу бiля шкільної будiвлi позаду станції метро “Полiтехнiчна”) не залишилося нiчого, крiм людської пам’ятi.

До речі, у наведеному вище матеріалі є тільки фото Шулявської церкви, а Благовіщенської нема. Тому додаю хоча б два її зображення: поштівку поч. ХХ ст. (тут напис «Мариинско-Благовещенская церковь» не зовсім точний, бо насправді церква, маючи назву Благовіщенська, стояла на Маріїнсько-Благовіщенській вулиці, у назві якої поєднались ця церква і Маріїнська община сестер-жалібниць на протилежному боці вулиці) і фото руйнування 1935 р. (Михайло КАЛЬНИЦЬКИЙ)


 

 

© 2012 kiev-code.com.ua  
Designed and Programmed by WebStyle Consulting