Ближайшие мероприятия
Экскурсии по Киеву
Детские экскурсии
Тренинги
Поездки
Лекции
Сертификаты
Квесты
Бесплатные мероприятия
Мы в социальных сетях
Статьи
Архитектура Киева
Дома и сооружения Киева
Дома с именами
Доходные дома
Исчезнувшая архитектура
Улицы и площади
Достопримечательности Киева
Киевские горы и овраги
Жизнь в Киеве
Забавные рассказы
Знаменитые киевляне
История Киева
Последние статьи
Как из Питера в Одессу сутки летели или Великий перелет Игоря Сикорского
На четырех лысых горах бывает неспокойно
Любимая Замковая гора
Главная страница > Світ під світом
Світ під світом

Світ під світом

Автор Анастасія Почекутова
Источник Специально для Киевского КОДа

Неділя 10 ранку, десь там в височині прокидається Київ, неквапливо їдуть автомобілі,

мамочки виводять діток на вранішню прогулянку алеями Парку Слави, а я та ще 11 таких само

напівдиких людей повземо по «собачому лазу» сорок метрів під землею. Куртки, руки та волосся

невблаганно покриваються тонким та в’їдливим шаром рудої глини, зі стін сонно блимають летючі

миші, на обличчі неконтрольована посмішка. Ми у самому серці дренажної штольні «Никольська»,

в окремому світі під нашим світом. Тож, нехай почнеться пригода!

Важко пояснити, що спонукає людей у вихідний вилазити з-під теплої ковдри та пхатися до

одного з каналізаційних люків у центрі міста. Жага адреналіну? Банальна нудьга? Бажання

випробувати самого себе у незвичних умовах? Дивлячись на Влада, високого стрункого хлопця з

щирою та відкритою посмішкою, який сьогодні веде нас вперед вузьким проходам штольні,

розумієш, що, певно, причини всі і відразу.

Влад вже 11 років досліджує київські підземелля. Те, що спочатку було лише спортивним

інтересом, для нього з часом переросло у спосіб життя. Інтернет-маркетолог за професією та діггер

(ну, той чувак, що половину свого часу витрачає на дослідження підземних комунікацій) за

покликанням кілька разів на тиждень відкриває таким салагам, як ми, шлях у незвідані простори

столичної підземки. Для нього це вже, певно, другий дім, бо на мою ремарку про цікавий та

небанальний бізнес, я отримала колючий погляд і різке обсмикування, що з хобі бізнесу не роблять.

ДШС №17, або як її романтично охрестили місцеві діггери, штольня «Никольська», названа

так на честь царя Миколи II, була побудована у 1916 році і входить у складну підземну систему

київських дренажів, яка розбігається під столичними вулицями більш ніж на 60 кілометрів.

Довжина самої системи близько трьох кілометрів, а переважна висота ходів 1.5 метри (в цьому

місці моя поясниця передавала всім великий привіт і бажання прибити свою хазяйку). Причиною

взведення цієї махіни під Києвом була необхідність у відведені великих масивів підземних вод, що

захищало центральну, розташовану на пагорбах частини міста від ґрунтових зсувів. Штольня

налічує два поверхи, міні-водоспад, каскадні галереї та підземні струмки з, як нас вперто

переконували, кришталево чистою водою. Воду ніхто пробувати не став, але калюжами

нахлюпались вдосталь. Стіни галерей викладені добротною київською цеглою, якщо пильно

придивитесь до камінців, що валяються під ногами, то можна натрапити на рештки такої цегли з

іменним вензелем виробника. А щоб подолати шлях від одного поверху до іншого, тре піднятись

по вкритій іржею та досить стрьомній на вигляд драбині. Романтика ще та!

Підземелля Києва то, взагалі, дивна та ще до кінця не розгадана штука. Звісно, привидів

пентаграм та бабайок ви там не знайдете, хоча для особливо охочих хлопці-діггери залюбки

розкажуть парочку похмурих історій. Наприклад про те, як пару молодців полізли досліджувати

річку Глибочицю, а вилізли на території американського посольства. Але і без містики місцями

волосся на руках стає дибки. Саме таке відчуття було, коли Влад привів нас у зал тру-діггера (шо

воно таке я вам не скажу, то у місцевих жителів певно своя фішка) і запропонував послухати тишу.

А тепер заплющить очі та уявіть: ви стоїте у кімнатці три на три метри, прямо за рогом невеличка

така прірва, над голову товща землі розміром з п’ятиповерховий будинок, по стінах з хлюпаючим

звуком стікає вода, похропують летючі мишки, а навкруги темрява. Суцільна, щільна, непроглядна

темрява. Ну, ви ж не з лякливих, так? Тому і ліхтарики вимкнули і гордо стоїте на одному місці,

вслуховуючись у навколишні звуки. Правда, через 30 секунд мозок не витримуючи такого

знущання, включає режим самозбереженням і от вже у темряві ви починаєте фантазувати собі

якісь силуети, а потім до зору підключається слух, і тут може бути все, від шарудіння над головою

чиїхось тяжких кроків, до, як у мене, звуків телепередачі з закадровим сміхом. В цілому, гарно та

зовсім не страшно (а те, що я з переляку вхопилась за руку подружки то секрет, так що тссс).

Дві години, що були відведенні нам для втаємничення у підземний світ Києва, пролетіли

аж дуже непомітно. Випірнувши на поверхню недалеко від проїзної частини, брудні по самі вуха,

ми були на диво щасливі та утихомирені. Хотілось посміхатись та підставляти закоцюрблені руки

ледь помітним промінчикам зимового сонця. А ще дуже хотілось повернутись у підземелля. На дві

години чи на двадцять хвилин, то не важливо. Просто повернутись ще раз, аби проповзти по

«собачому лазу» і знову слухати тишу. Видно, я тепер трошки починаю розуміти тих, хто вилазить

спозаранку з під-теплої ковдри та преться до привітної темряви дренажних систем. Але про

причини, які на це штовхають, я вам не скажу, то тре пережити самому. Так що вперед! І нехай

почнеться вже ваша пригода!
© 2012 kiev-code.com.ua  
Designed and Programmed by WebStyle Consulting