Автор Богданова Віра
Источник Спеціально для Київського КОДу
У статті поданий погляд на проблему зруйнування серця Києва – Хрещатика у вересні 1941 року, через тактику спаленої землі. Розглядається питання хто саме причетний до руйнації будівель та втрату безліч життів киян.
Велика вітчизняна війна – пляма жахіть у ХХ столітті. Для нашої країни, яка тоді входила до складу Радянського союзу, війна почалася у 1941 році. Того ж року 3 липня, Сталін , отямившись після шоку від німецького нападу, проголосив своє звернення до народу, яке починалося словами:
«Дорогі брати і сестри, до Вас звертаюсь я, друзі мої…».
Проте головним у цій промові була не напрочуд зворушлива форма, а проголошення початку як вітчизняної, так і війни на знищення, проголошення тактики «Спаленої землі». Один із моментів цієї програми і стало знищення центру Києва.
При згадці Києва практично перше слово, яке приходить на думку - це Хрещатик. Головна вулиця країни, що розкинулася від Європейської до Бессарабської площі, яка пережила на своєму віку безліч подій.
Перед тим, як здати Київ, у місті почалися таємні від населення роботи. За наказом із Москви мінуванням Києва займалась інженерна частина 37-ї армії, якою командував генерал-лейтенант Андрій Власов (пізніше головнокомандувач Російської визвольної армії, яка воювала на боці німців) і відповідні підрозділи військ НКДБ. Мінування розпочали тоді, коли хід бойових дій набув загрозливого для позицій радянських військ характеру. Керувалися вказівкою Сталіна: створювати нестерпні умови ворогові. Підготовка велася в цілковитій таємниці, однак кияни швидко дізналися, у чому річ.
Щоправда, вони й не підозрювали про далекосяжні наміри військових і про те, що фактично стали заручниками в рідному місті.
За спогадами старожилів, у підвали відомого київського «хмарочоса» – будинку Гінзбурга на вул. Інститутській (тепер на цьому місці стоїть готель «Україна» (ще не так давно «Москва») вибухівку в дерев’яних ящиках носили енкаведисти зі своєї будівлі навпроти, пояснюючи, що вони начебто переховують архіви. Керував операцією з мінування полковник Олександр Голдович, начальник інженерних військ 37-ї армії , що обороняла Київ (після війни – генерал-лейтенант, мешкав у Москві).
Вибухівка була закладена під усі електростанції, водогін, об’єкти залізничного транспорту, зв’язку (поштамт, телеграф), мости через Дніпро й підступи до них, усі важливі адміністративні будівлі: Раднарком, Верховну Раду, ЦК КП(б)У, НКДБ. А також Успенський собор, оперний театр, окремі великі житлові будинки.
Фронт стрімко наближався до міста. На вулицях з`явилися тисячі військових, що спішно відступали в бік переправ на Дніпрі. 18 вересня пролунав надпотужний вибух. У багатьох будинках у центрі потріскали стіни й повилітали шибки. Це працівники НКВС та інженерні підрозділи 37ї армії підірвали Ланцюговий міст – разом із червоноармійцями, які ним відступали. У повітря висадили й інші мости.
Зв`язок із лівим берегом Дніпра, зокрема, Дарницею, втратили. Тепер туди можна було дістатися лише скориставшись послугами човнярів.
Відступаючи, радянські війська вивели з ладу електростанції. Київ залишили без світла. Зруйнували водогін і каналізаційну мережу.
Після відходу частин Червоної Армії у місті розпочався грабіж магазинів і складів. Грабіж тривав до полудня 19 вересня. Населенням були розграбовані магазини і склади як центру, так і околиць міста.
19 вересня 1941 року німці входили до Хрещатика з двох боків. Перша колонна входила зі сторони Бессарабки, а інша зі сторони Подолу. Без опору до вечора зайняли все місто. За словами очевидців входження військ походило на масштабний військовий парад. З вікон та під’їздів дивилися люди, деякі збігалися щоб подивитися.Німецька комендатура розмістилася у будинку « Дитячий світ» (Хрещатик 28), німецький штаб – готель « Континенталь», А німецькі офіцери зайняли будинок лікаря.
Здавалося, що життя в місті почало вирувати спочатку, відкрився ринок. Київ почав оживати. Із 20 вересня німецьке командування і комендатура почали видавати накази: про здачу вогнепальної, холодної зброї та радіоприймачів; про дотримання світломаскування; про реєстрацію всього працездатного населення. За їх порушення – розстріл. Це був перший шок від нової влади. Запроваджено комендантську годину із 19.00 до 5.00.
Негативно вплинуло на подальше існування киян в окупації, знищення радянською владою харчових запасів та скорочення житлового фонду внаслідок бойових дій, проблеми у комунальній сфері.
20 вересня була підірвана підпірна стіна оглядової площадки Верхньої Лаври. При цьому загинули німецькі офіцери - командувач артилерією і начальник штабу. Знаючи про мінування і послухавши чутки про те , що як тільки включать електрику, все місто вибухне, німецькі сапери взялися розміновувати ті об`єкти, про які дізналися від власної агентури і від населення.
Так, зокрема, були врятовані оперний театр, музей Леніна, урядові будинки. Витягнувши з будівлі музею Леніна до 3 тонн тринітротолуолу разом з радіокерованими пристроями, німці виставили свою здобич на публічний огляд, відзначаючи підступність більшовиків, які замінували навіть власну святиню.
24 вересня, о четвертій годині дня , пролунав перший вибух, який розколов навпіл великий чотириповерховий будинок із мансардами і вежами, споруджений 1903 року за проектом архітектора Городецького. Ця монументальна споруда за своїми пропорціями і якістю виконання не поступалася найкращим зразкам архітектури європейських столиць.
Це був будинок німецької комендатури з « Дитячим світом » на першому поверсі, який вибухнув. Вибух був такої сили , що вилетіли шибки не лише на самому Хрещатику, а й на паралельних йому вулицях Пушкінській і Мерінга. Скло звалилися зі всіх поверхів на голови німців і перехожих, і багато хто відразу ж були поранені .
Піднялася неймовірна паніка. Хрещатик дійсно вибухав. Вибухи лунали через нерівні проміжки в найнесподіваніших і різних частинах Хрещатика, і в цій системі нічого не можна було зрозуміти.
Страшної сили вибух зруйнував найпрестижніший житловий будинок Києва – так званий дім Гінзбурга. Це був перший київський хмарочос – 12-поверхова споруда на 90 квартир і 500 кімнат. Вибухи поширюючись на прилеглі вулиці. Злетіла в повітря прекрасна будівля - найбільшого цирку в Європі - цирку Крутикова, і його спотворений купол перекинуло хвилею через вулицю. Поруч з цирком горів зайнятий німцями готель «Континенталь».
Ніхто ніколи не дізнається , скільки в цих вибухах та пожежах загинуло німців , їх спорядження , документів , а також мирних жителів і майна , так як ніколи нічого на цей рахунок не повідомлялось ні більшовиками , ні німцями.
На верхніх поверхах і горищах будівель було заготовлено безліч ящиків боєприпасів і протитанкових пляшок з горючою сумішшю, бо радянське військове командування збиралося битися у Києві за кожну вулицю ,для чого все місто було зрите ровами і забудоване барикадами . Тепер, коли до них підбирався вогонь, ці ящики ухали з тяжким характерним вибухом - зітханням, обливаючи будівлі потоками вогню. Це і доконало Хрещатик.
Німці, які так урочисто сюди увійшли , так зручно розташувалися, тепер металися по Хрещатику , як у мишоловці. Вони нічого не розуміли, не знали, куди кидатися, що рятувати .
Хрещатик вибухав будинок за будинком. І горів. Німецькі військові намагалися гасити пожежі. Щоб локалізувати вогонь, підривали будинки на прилеглих вулицях. Від Дніпра протягли спеціально доставлені літаками з Німеччини, пожежні шланги. Почали ними за допомогою насосів качати воду. Та радянські підпільники перерізали гумові рукави, фактично не дававши рятувати місто. У решті решт німці відгородили Хрещатик.
Треба віддати їм належне: вони виділили команди , які побігли по домівках всього центру Києва, переконуючи жителів виходити на вулицю, евакуюючи дітей і хворих. Багато вмовляти не доводилося. Жителі - хто встиг схопити вузол, а хто в чому стояв - бігли в парки над Дніпром, на Володимирську гірку, на бульвар Шевченка, на стадіон. Було багато обгорілих і поранених. Люди провели тиждень просто неба.
Знищення Хрещатика назавжди ввійде в історію Києва, як жахливі спогади, чорною сторінкою. Це була перша в історії скрупульозно підготовлена акція такого масштабу. Вперше в історії Другої світової війни були застосовані фугаси, радіокеровані з відстані 400 кілометрів.
Через так звану тактику « спаленої землі», яка була спрямована, щоб завдати шкоди німцям, втратили життя сотні киян, які тільки здогадувалися про наміри НКВД та про вибухівку. Прості мешканці розплачувалися власними життями через цю акцію. Наслідки вибухів і пожеж були жахливими.
Та яка ж відповідь на найголовніше питання : « Хто зруйнував Хрещатик?».
Ніколи - ні в той час, ні після війни радянська влада не зізналася у вибуху Хрещатика, а навпаки приписали цей вибух – німцям. У пресі того часу віщували про варварство німецьких військ, а потім після війни, писали у всіх газетах: «Відновимо гордість України – Хрещатик, зруйнований фашистськими загарбниками».
Хоча усі кияни прекрасно знали, що Хрещатик був зруйнований радянськими підпільниками. Все одно населенню втовкмачували, що це зробили німецькі війська.
Місцеві жителі бачили доставку вибухів на вантажівках НКВС за місяць до вибуху. Їм тоді і в голову не приходило, що це закладають міни, бо німці були далеко від Києва, а газети і радіо, заявляли що Київ ні за що не буде відданий ворогові. Але мабуть, органи безпеки краще усвідомлювали ситуацію.
Підриваючи мирний Хрещатик, німцям дійсно завдали шкоди, а те що при цьому загинуло втричі більше мирних жителів, радянську владу ніколи не хвилювало. Тим більше, що за радянськими поняттями люди, що залишалися на окупованій території – не патріоти, що означає, і не люди. Також було знищено культурну спадщину столиці: будівлі, музичні інструменти, тощо. А все за ради акції під назвою « тактика Спаленої землі».
Тільки нові вулиці вже не передають історію минулого, яку жорстоко забрали вибухи 24 вересня 1941 року.
Богданова Віра, спеціально для Київського КОДу.