Історія Києва
Екзотичні авто в Києві минулого століття
Екзотичні авто в Києві минулого століття

Автор Дмитро Малаков

Джерело День

Екзотичні авто в Києві минулого століття 22 0 0 Автор: Дмитро Малаков Источник: "День"

Сьогодні, коли автомобілі стали головними учасниками вуличного руху, витісняючи пішоходів навіть із тротуарів, мало хто звертає увагу на їхній дизайн, сприймаючи кожну автівку передусім як перешкоду й небезпеку. Це, так би мовити, думки пішохода. Та й дизайн незнаної у нас ще чверть століття тому продукції мало не всіх країн світу лише інколи викликає увагу чимось неординарним. Хіба що стрімкі лінії приземкуватої спортивної моделі або аж занадто нахабна пика якогось позашляховика майнуть у потоці одноманітних машин масової продукції. Хтозна, може, змінилися смаки, може, гору часто-густо бере технологія, а не вишуканість форм, ліній та деталей. Чого тільки варті ковпаки на колесах, що імітують колеса тієї техніки, яка пересувалася за допомогою кінної тяги: селянських возів, сільгоспреманенту і гармат. Чи тут даються взнаки американізація смаків, нахил до примітиву й епатажу? Чи то масовий споживач не переймається такими тонкощами, занадто далекий від естетики дизайну? Але ж, на нашу думку, обтічні форми сучасних моделей, гострий схил передньої частини з лобовим склом дають уявлення про високу швидкість, натомість грубезні «шпиці» колісних ковпаків — хоч як би вони блищали — символізують статичність і рух зі швидкістю чумацької мажі, запряженої круторогими волами. Утім, мода воліє бути таки епатажною, бо тоді на неї охоче «клює» масовий покупець. Та годі бурчати...

У середині минулого століття, коли на наших центральних вулицях сунули в один ряд дуже не густі вервечки лише одноманітних, переважно сірих чи бежевих «Побед», «Москвичів», а потім — «Волг», поява будь-якої незвичної моделі привертала увагу перехожих — із тих окремих, кому завжди все цікаво. Одним із таких був київський художник Георгій Малаков, котрий ніколи не розлучався з фотоапаратом і завжди фотографував усе неординарне, включно з тим, що рухалося на колесах.

АМЕРИКАНСЬКИЙ ЛЕГКОВИК МАРКИ «ЛІНКОЛЬН-ЗЕФІР» (LINCOLN ZEPHYR V12) ВИПУСКУ 1939 р. СФОТОГРАФОВАНИЙ ГЕОРГІЄМ МАЛАКОВИМ НА ТЕПЕРІШНЬОМУ МАЙДАНІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ПОНАД ПІВСТОЛІТТЯ ТОМУ

РУХОМИЙ ЕКІПАЖ ПОТУЖНІСТЮ В ОДНУ КІНСЬКУ СИЛУ. ЦЕНТР КИЄВА

ВИПУСК ПОПУЛЯРНОГО ЛЕГКОВИКА «ГАЗ-А» ТРИВАВ ДО 1936 р. САМЕ ТОДІ В КИЄВІ БУЛО ЗРОБЛЕНО ФОТО, ЩО ЗБЕРІГАЄТЬСЯ В СІМЕЙНОМУ АРХІВІ КИЇВСЬКОГО ІНЖЕНЕРА-БУДІВЕЛЬНИКА ДМИТРА ГАРМАША

У середині минулого століття, коли на наших центральних вулицях сунули в один ряд дуже не густі вервечки лише одноманітних, переважно сірих чи бежевих «Побед», «Москвичів», а потім — «Волг», поява будь-якої незвичної моделі привертала увагу перехожих — із тих окремих, кому завжди все цікаво. Одним із таких був київський художник Георгій Малаков, котрий ніколи не розлучався з фотоапаратом і завжди фотографував усе неординарне, включно з тим, що рухалося на колесах.

Цей американський легковик марки «Лінкольн-Зефір» (Lincoln Zephyr V12) випуску 1939 р. сфотографував Георгій Малаков на теперішньому майдані Незалежності понад півстоліття тому. Тоді площа мала зручний та цілком логічний кільцевий проїзд для транспорту і сквер посередині. А на знімку авто стоїть біля Головпоштамту (позаду фотографа), за героєм знімку та одноманітними «Победами» видніється колишній будинок Київського дворянського зібрання, а в радянський період — міський Будинок учителя. Тепер на тому місці — Будинок профспілок. Як пише відомий київський ідослідник історії знаменитих автомобілів Володимир Винник, у другій половині 1940-х рр. легковик «Лінкольн-Зефір» обслуговував родину першого секретаря ЦК КП(б)У Микити Хрущова. Вони мешкали на «спецдачі» по вулиці Осіївській (нині — Герцена), 14, яка до революції належала фармацевту Октавіанові Бєльському (нині тут міститься Науково-дослідний інститут педіатрії, акушерства та гінекології). Звідти дочка першої особи України Рада Хрущова їздила трамваєм на вулицю Володимирську, 18 — у жіночу середню школу № 13, де навчалася, а її молодшого брата Серьожу Хрущова возили з дому отим самим «Лінкольн-Зефіром» — у чоловічу середню школу № 24. Проминувши Лук’янівський базар (слово «ринок» кияни раніше вживали тільки стосовно Бессарабського критого), з вулиці Артема легковик завертав на Обсерваторну і зупинявся на розі вулиці Бульварно-Кудрявської, 18/2. Серьожа виходив із машини і прямував з портфелем уздовж фасадів школи і заходив усередину, як усі інші учні. Машина стояла часом до кінця уроків. Автор цих рядків (тоді учень третього класу) добре пам’ятає білявого, завжди в темному кітелі Серьожу-п’ятикласника, котрий поважно походжав на перервах коридором. Його знала вся школа, чого не скажеш про сина тодішнього міністра закордонних справ Дмитра Мануїльського — хлопець теж навчався в нашій школі, але не був на видноті, як і саме тодішнє МЗС. Учителі викликали Серьожу до дошки, називаючи по імені, аби зайвий раз не звучало всім відоме прізвище. Навчався, як переповідали, добре. Запам’яталася виставка учнівської творчості, на якій Серьожа демонстрував колекцію метеликів, розміщену в заскленій коробці: крім усім відомих капустяниць, махаона, адмірала та павичевого ока, там були екзоти, на які дехто з однолітків заздрісно зітхав: «Звісно ж, він їх наловив на отих дачах у Криму і на Кавказі…» Ось такі спогади навіяла світлина, як тоді казали, урядового «Лінкольн-Зефіра». Після від’їзду Микити Хрущова до Москви 1949 р. цей автомобіль передали академіку Євгенові Оскаровичу Патону, і ним він користувався ще багато років.

У ті ж далекі часи киянин Георгій Малаков несподівано побачив на вулиці Великій Васильківській абсолютно унікальний, як для міста, зразок чотириколісної техніки. То була так звана МАВ (мала амфібія військова), або ГАЗ-46, що випускалася в СРСР у 1953—1958 рр. В основі конструкції та дизайну полягав не власний радянський винахід, а американський зразок — Ford GPA, створений у роки Другої світової війни на базі агрегатів відомого армійського джипа Willis. Ця амфібія була призначена й мала використовуватися під час Другої світової війни для подолання водних перешкод, при наведенні переправ на річках і для фронтової розвідки. Значна кількість цих машин потрапила за американськими поставками по ленд-лізу і в СРСР. У листопаді 1943 р. такою амфібією (якщо не трофейною фірми «Фольксваген», бо в німців теж була своя МАВ) вулицями визволеного з-під окупації Києва їздив капітан Олександр Немчинський — довоєнний киянин, командир 207 БІЗ (батальйон інженерних загороджень). Це він керував розмінуванням столиці, маючи, між іншим, на руках плани радянського мінування 1941 р.

Якщо розвивати тему американських автомобілів на київських вулицях, доречно згадати, з чого все розпочиналося. 1929 р. радянський уряд купив у фірми Ford Motor Company ліцензію на виробництво легковиків «Форд-А» і вантажівок «Форд-АА». У Нижньому Новгороді було побудовано автозавод (тоді дуже любили додавати слово «гігант»), і 1932 р. з його конвеєра зійшов перший автомобіль радянської зборки. Того ж року місто було перейменовано на честь великого пролетарського письменника Олексія Максимовича Пєшкова, який ще за царя уславився під псевдонімом Максим Горький, то й місто стало Горьким, а автозавод — Горьковським, скорочено: ГАЗ. Відтак «Форди» отримали відповідні назви: п’ятимісний чотиридверний фаетон — «ГАЗ-А», а півторатонна вантажівка (полуторка) — «ГАЗ-АА». Популярний легковик випускався до 1936 р. Саме тоді в Києві було зроблено унікальне, як на тепер, фото, що зберігається в сімейному архіві київського інженера-будівельника Дмитра В’ячеславовича Гармаша. На знімку — його бабуся Марія Петрівна (ліворуч водія) та батько В’ячеслав (за нею), як тепер би сказали, в салоні «газика». Ніяких ременів безпеки тоді не знали, бо не ті були швидкості: для легкових автомобілів та мотоциклів — 30 км/год., для вантажних — 20 км/год. Про це нагадують «Правила вуличного руху по місту Києву», складені відділом регулювання вуличного руху управи Робітничо-селянської міліції за підписом начальника відділу Ходиченка й затверджені 3 липня 1935 р. обов’язковою постановою № 735 Київської міської ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Нумо, теперішні депутати, а ви чиї?

А цей рухомий екіпаж потужністю в одну кінську силу Георгій Малаков сфотографував на дворі в самісінькому центрі Києва. Увагу привернув кінь, запряжений у так званий ломовик, призначений для вантажних перевезень. На платформі лежить металобрухт, який у ті часи збирали двірники, а потім оті старі ліжка, каструлі, чайники, іржаве покрівельне залізо та іржаві ринви відвозили на базу Вторчормету, звідки вже залізницею вторинна металева сировина потрапляла на переплавку у мартенівські печі. Кінь-добряга охоче позує фотографові, а позаду на мотузці сушиться чиясь нижня білизна, яка теж є демонстрацією того, що тоді вдягали на себе прості радянські громадяни: трикотажні панталони по коліна (рука не набирає слово «дамські», а лише — «жіночі») й такі ж жіночі та чоловічі сорочки (не білі, а практичних ядучо-синіх та ядучо-зелених кольорів). За білизною — дерев’яні дров’яні сараї — по одному відсіку для кожної родини мешканців комунальних квартир. Такі-от наочні реалії міського побуту середини минулого століття.

На світлині з колекції видавництва «Варто», датованій вереснем 1948 р., — американський легковик «Крайслер-Імперіал» моделі 1938 р. мчить угору Володимирським узвозом. На другому плані видно браму на початку сходів до Дніпра і зачинений до наступного літа дерев’яний кіоск, у якому продавали газовану воду й цигарки. За автомобілем видніється дах трамвайного вагона типу «пульман», що піднімається з Подолу на Хрещатик — за найпершим київським трамвайним маршрутом, який існував із 1892 р. (другий у Європі та перший у Російській імперії).

Коли вже ми згадали про радянські автомобілі з фордівським корінням, то ось ще одне фото. Цю парочку ми сфотографували на пам’ять 1958 р. на Софійській площі. Попереду стоїть ГАЗ-М-12 або «ЗиМ» (завод імені Молотова) — модель 1950 р. Тоді розробка нових радянських автомобілів тривала дуже довго, бо своєї дизайнерської школи не було (інтелектуали і взагалі всякі розумники легко підпадали під жорна тоталітарного режиму). Саме слово «дизайн» не вживалося як американізм, а натомість існувало цілком нейтральні поняття — конструкція, конструктор. Отож у Країні Рад відверто «драли» вже існуючі американські зразки повністю чи по деталях, але, боронь Боже, було б про це згадувати. Так-от, передня частина «ЗиМа» запозичена від «каділлака» навіть за кількістю дірочок, але то вже була застаріла американська автомобільна мода 1946—1947 рр. Доки чергова радянська модель доходила до виробництва, її зовнішність виглядала безнадійно застарілою. І так було завжди, аж доки більшовицьке гасло «догнати і перегнати» (Америку) не пішло в небуття. А «ЗиМ» не сходив із конвеєра аж до 1959 р. Цей представницький автомобіль призначався для обслуговування міністрів, перших секретарів обкомів партії, голів облвиконкомів. Згодом в експлуатацію надійшла певна кількість таких машин, обладнаних як таксі — включно з таксометром.

На тому ж фото є також легковик марки ГАЗ-21 «Волга». Перші автомобілі цієї моделі мали вражати начебто сучасним дизайном (порівняно з безнадійно застарілими на той час «Победами») гостей Всесвітнього фестивалю молоді і студентів, який проходив у Москві улітку 1957 р. Під цю бучну політичну пропагандистську кампанію Московський автозавод виготовив партію вантажних автомобілів «ЗИС-150», уперше пофарбованих не в захисний та практично немаркий армійський колір, а в блакитний. Упоперек дерев’яних кузовів було закріплено так само дерев’яні дошки-лави, й у такій спосіб катали Москвою молодих іноземців, аби вони дивувалися з дивовижної краси радянської столиці. Тому й перша «Волга» традиційно зідрана, ясна річ, із фордівських аналогів попередніх років, а щоб мала більш радянський вигляд, то попереду була оздоблена великим опуклим зображенням п’ятикутної зірки в колі (мало хто згадує, що п’ятикутна зірка взагалі є символом бога війни Марса, символом нападу, натомість п’ятикутник, або пентагон, — це символ оборони). І хоча західна автомобільна мода стрімко розвивалася, не зупиняючись на досягнутому, неповоротка радянська планова система народного господарства не знімала двадцять першої «Волги» з конвеєра аж до 1970 р., хоч уже три роки паралельно тривав випуск 24-ї моделі.

А коли радянські можновладці забажали їздити блискучими автомобілями чорного кольору, виникли двозначні немилозвучні назви-поняття типу чорна «Волга» та чорна «Чайка». Не дивно, що останню народ глузливо і презирливо називав «членовозом», бо цей представницький автомобіль — дуже кострубатий і дуже неприємний на вигляд — призначався для обслуговування членів Політбюро…