В цьому загубленому серед сучасної міської забудови куточку київської землі немов зупинився час. Велетні каштани, клени та акації периметром охороняють спокій великих і маленьких куполів, під якими ховаються від негоди невтомні трудівники – телескопи. Вже 161 рік тут знаходиться Київське віконце у неосяжний, таємничий, ще далеко непізнаний Всесвіт.
Астрономічну обсерваторію Київського національного університету, активно працюючу, широко відому у науковому світі, саму по-собі можна без перебільшення вважати одночасно і невеличким музеєм профільної архітектури під відкритим небом, і меморіальним та краєзнавчим музеєм, науковим архівом, музеєм астрономічних інструментів та приладів, і водночас це маленький екологічний заповідник в центрі міста. А ще обсерваторія здавна відома як свого роду просвітницький центр – сюди телефонують і приходять всі, кого цікавить та чи інша астрономічна подія, хто хоче озброєним оком побачити небесні світила, кого непокоять одвічні космічні проблеми і сучасний погляд на світобудову, кому просто конче треба знати як називається вподобана зоря...
Головна будівля – пам’ятка архітектури державного значення - була спеціально для обсерваторії спроектована і побудована відомим архітектором Вікентієм Беретті. Проектування тривало декілька років і були враховані всі прийняті на той час європейські стандарти для приміщень даного типу. Особлива увага приділялася павільйонам для інструментів. Були передбачені і орієнтація будівель в площині меридіану, і глибокі не з’єднані з самими приміщеннями фундаменти під стаціонарні телескопи, люки та обертова частина куполу. Будівництво тривало у 1840 - 1845 р. Пізніше, вже в радянські часи встановили павільйони інших конструкцій, в тому числі і з відсувними дахами

Більш ніж за 160 р. існування обсерваторії в її стінах працювало багато неординарних видатних особистостей. До 30-х років ХХ ст. штат обсерваторії складав лише 2-4 одиниці, але і професор астрономії і астроном-спостерігач мали переважно європейську освіту, науковий ступінь та великий досвід наукової та спостережної роботи. Так перший директор обсерваторії Василь Федорович Федоров перед тим, як був затверджений у 1838 р. на посаду першого київського професора астрономії, працював в Дерптській обсерваторії, в складі експедиції Петербурзької Академії наук одним з перших підкорив гору Арарат і визначив астрономічними методами її координати та висоту, з завданням тої ж Академії понад чотири роки мандрував Західним Сибіром зі спеціальними приладами і визначав по зорям координати населених пунктів.
Багато хто з київських астрономів започаткував цілі наукові школи, їхні імена носять методи обчислень, формули, комети, малі планети, деталі поверхні Місяця. За їхніми долями можна вивчати історію міста і країни. За сумлінну наукову працю астроном-спостерігач М. П. Диченко був пошанований дворянським титулом, професор А. П. Хандриков першим почав викладати астрономію жінкам на Вищіх жіночих курсах, обчислювача І. Г. Ільїнського п’ять разів зачисляли і звільняли з обсерваторії в період змін влади міста у 1917-1922 рр., професору С. Д. Чорному вдалося у 1933 р. видати перший підручник астрономії українською мовою, професора П. К. Нечипоренка звинуватили у зв’язках з фашистськими організаціями і розстріляли у 1937 р., а співробітника М. М. Астафова прилюдно стратили німці на площі м. Рівно у 1943 р. за підпільну діяльність. Професора С. К. Всехсвятського у 1952 р. розпинали на партійних зборах за його хибні наукові гіпотези, а у 2005 р. за ці ж гіпотези, підтверджені космічними станціями, ЮНЕСКО вшановувало 100-річчя з дня його народження…. І про все це та про багато інших цікавих та драматичних подій в обсерваторії зберігаються достовірні документи, найстаріший з яких датований 1832 р.
Специфіка астрономічної галузі вимагає збереження результатів спостережень, бо вони є своєрідними реперами і час від часу переопрацьовуються різними способами і теоріями та, фактично, несуть не відновлювальну інформацію, часом про неповторні явища чи астроподії. Тому особливо ретельно зберігаються матеріали спостережень. Це і рукописні журнали спостережень (понад 200, з 1845 р), замальовки, склотека фотознімків, телевізійні та відеозаписи.
Музей історії обсерваторії зароджувався поступово, спочатку навіть не маючи ніякої назви і приміщення – просто її співробітники завжди з повагою відносилися до матеріалів та рукописів своїх попередників, інструменти та прилади працювали десятиліттями, постійно вдосконалюючись та оновлюючись, а потім зберігалися як зразок або пам’ять вкладеним ідеям і праці.
Фактично ж сам Музей почав створюватися ще в 30-роки ХХ ст., коли відзначили століття університету і почали готуватися до 100-річниці обсерваторії. Тодішній директор АО проф. С. Д. Чорний почав збирати матеріали з історії становлення установи, видав декілька публікацій на цю тему, але події 1937 р. та війна перервали ці зусилля. Ініціативу Чорного підхопив головний обчислювач обсерваторії, що працював в ній з 1908 р., І. Г. Ільїнський, який ще до початку війни, а згодом в окупованому Києві почав інтенсивно працювати над матеріалами про 100-літнє життя обсерваторії та її співробітників. Наприкінці лютого 1945 р., в Києві, що частково ще стояв в руїнах, відзначили ювілей обсерваторії, а в її стінах було започатковано Куточок історії, де на стендах виставлялися матеріали переважно меморіального змісту.
Офіційного статусу Музей набув наказом ректора КДУ лише у 1988 р., після смерті колишнього директора обсерваторії, проф. С. К. Всехсвятського в частині квартири, в якій він мешкав на території АО. Спочатку Музей задумувався як суто меморіальний, але в процесі робіт по його оформленню він переріс в Музей розвитку астрономії в Києві. Дуже багато сил і часу віддав Музею співробітник обсерваторії О. К. Осипов, сам працюючи на обсерваторії з 1946 р., він зібрав багато цікавих матеріалів з різних архівів, з інших обсерваторій, розшукав і налагодив листування з нащадками колишніх співробітників, які надали цікаві спогади та деякі документи.
Офіційно Музей було відкрито в дні святкування 150-ліття обсерваторії (1995 р.), а через 10 років він вийшов за рамки зазначених кімнат – експозиції відкрили ще в декількох приміщеннях. В меридіанному павільйоні влаштували виставку астрономічної “техніки”, в вимірювальній кімнаті – приладів для вимірювань. Крім того, павільйони діючих інструментів теж входять в план екскурсії, бо встановлені там телескопи теж мають історичну цінність.
Експонати згруповані за напрямками досліджень, які відображують історичний розвиток і задачі, які вирішувала і вирішує астрономія. Це перш за все геодезичні прилади, бо одним з найперших практичних завдань астрономії були землемірні та навігаційні роботи.
Перші інструменти обсерваторії замовлялися провідним європейським фірмам ще до початку її будівництва. Найстаріший експонат — пасажний інструмент -– спеціальний телескоп, що встановлювався в площині меридіана і дозволяв фіксувати проходження небесними світилами небесного меридіану, що використовувалося Службою часу та дозволяло визначати положення цих світил — з’явився в обсерваторії у 1838 р. і тривалий час розміщувався в окремому павільйоні. Пізніше, у 1870 р. було встановлено меридіанне коло – інструмент для точних позиційних спостережень, на якому аж до 1996 р. велись регулярні спостереження.
Служба часу представлена точними астрономічними годинниками ХІХ ст. (які досі працюють), приладами для запису часу – хронографами різних поколінь і конструкцій, радіоприймачами для прийому спеціальних сигналів точного часу. Є годинник, що раніше встановлювали на маяках – контактно-пусковий.
Фотографічну астрономію показано фотознімками на платівках та плівках різних форматів, отриманими на астрографі обсерваторії, фото- і кінокамерами різних поколінь, вимірювальними мікроскопами та координатно-вимірювальними машинами.
Напередодні запуску першого штучного супутника Землі – у 1957 р – в обсерваторії почала функціонувати станція оптичних спостережень ШСЗ, яка протягом 30 років забезпечувала оптичний супровід трас багатьох супутників, що було важливо для вивчення їхніх орбіт і для інших задач теорій руху штучних небесних тіл. В технічній експозиції представлені різні типи оптичних інструментів, на яких проводилися ці спостереження.
Є також вимірювальна радіоантена, лазери-дальноміри, астрофотометри, компаратори для знаходження нових та нестаціонарних об’єктів, один з перших спектроскопів, сферометр ХІХ ст. та планиметр, навікард та різні проекції зоряних карт.
Не забута обчислювальна галузь – представлено цілий парк обчислювальної техніки від арифмометрів до перших комп’ютерів, носії інформації. Є також невелика колекція друкарських машинок різних часів.
А прилад для передобчислень явищ покрить зір Місяцем, виготовлений у 1936 р. – взагалі існує в єдиному екземплярі. У справжньому шедеврі наукової думки його автора проф. А.О. Яковкіна за допомогою механічних пристроїв і чисельних відлікових лінійок можна було визначити чи буде для даної точки на земній поверхні видно, як Місяць у своєму русі закриє диском ту чи іншу зорю.
Крім самих інструментів та приладів складає інтерес колекція їхніх описів та інструкцій для експлуатації. Для деяких з них це стандартні публікації від заводів-виробників, а для інших – публікації в наукових журналах або взагалі оригінальні рукописи та креслення.
Екскурсійна робота в Обсерваторії була започаткована ще в 30-ті роки. Згідно записів, за декілька років до війни АО відвідало на екскурсіях понад 5000 чоловік, переважно це були оглядові лекції з астрономії з показом зоряного неба в телескопи.
У 2005 р. в АО започатковано новий вид екскурсій, на яких ми намагаємося представити розвиток астрономії в Києві. За 1.5 – 2 години можна ознайомитися з історією проектування і будівництва АО, життєвими та науковими шляхами київських астрономів 19-20 ст., скласти уявлення про наукові задачі, які вирішували в минулому і вирішують тепер в АО, побачити наукове обладнання і прилади різних років. А ще в діючі інструменти (якщо сприятиме погода) можна побачите вдень плями на Сонці та його спектр, а ввечері – Місяць, планети та інші цікаві небесні об’єкти.
Підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що АО КНУ – одна з небагатьох вцілілих на сьогоднішній день комплексних пам’яток історії науки і заслуговує на підтримку і збереження не тільки з боку її співробітників, а й зі сторони держави.
Сама територія обсерваторії – маленька зелена оаза серед наступаючих з усіх боків асфальтово-кам’яних джунглів центру міста. Тут ще знаходять притулок серед червонокнижного різнотрав’я їжаки, кажани, безліч птахів – навіть сови та солов’ї. Завезені ще у ХІХ столітті одним з спостерігачів французькі величезні равлики мирно переповзають через вузенькі стежки, що ведуть до телескопів. Тут відчувається Історія…
Як хочеться все це зберегти і прийдешнім поколінням, і щоб обсерваторія гідно зустріла ще не один свій ювілей!